Міжнародна
Антинаркотична Асоціація
Відділення психосоціальної допомоги залежним
Реабілітація наркозалежних, залежних від алкоголю, гри – адаптація чи абілітація? Та яку роль грає у ній сім’я? Чи потрібно їй взагалі щось робити у процесі одужання?.. Про це йшла мова у лекції керівника філії «МАА» м. Києва Олексія Сергійовича Лінника під час Регіонального семінару для рідних та близьких залежних.
Ще в недалекому минулому в центри допомоги таким хворим потрапляли дорослі, котрі в якийсь момент помилилися та стали на хибний шлях вживання. За їх спиною зазвичай були інтереси чи хоча б якісь вміння співіснувати з суспільством «на тверезу»… А потім, «завдяки» наркотикам, алкоголю чи чому-небудь ще вони ніби забували про це. Та, потрохи ці навички втрачали…
Таким людям потрібна саме реабілітація – відновлення всіх тих «знань про життя без залежності». Тобто, повернутися до того рівня, на якому вони були до початку небезпечної поведінки.
А якщо у центр потрапила дитина в прямому сенсі цього слова? Котра ще зовсім «не бачила життя»? (На жаль, така практика вже ні для кого не є новиною) Що тоді вдіяти? Та чи можна її реабілітувати?… Ні… Але, їй може допомогти дещо інше – абілітація. А саме:
І вже після цього можна залучати залежних до ресоціалізації. А це вже надання їм можливості реалізуватися, відновити соціальні ролі (як вірно зазначив Олексій Сергійович) та побудувати своє життя заново:
Ми звикли думати, що наркоманія, алкоголізм, ігроманія – це справа лише залежного. Адже, це він сам «обрав таке існування». Попри те, що наче і сім’я була «нормальна», і робили все для нього… Як часто зустрічаються такі випадки…
Ніхто не може зрозуміти у чому річ. Та чому люди, які наче не мали почати вживати починають робити це. Адже, наркозалежними можуть стати будь-хто:
Насправді, той чи інший фінал підвладний сімейним відносинам – співзалежній токсичній поведінці. Доведено, що залежність розвивається паралельно зі співзалежністю. Одне без іншого існувати не може. І, якщо вважати, що реабілітація лише для залежних, то це – помилка. Необхідно проводити роботу з родиною.
Загалом мало просто відвідувати групи один раз на тиждень… Необхідна якісна терапія, яка буде містити у собі такі важливі складові, як:
Це може бути амбулаторна та навіть стаціонарна програма. Але, як зазначив лектор семінару, в Україні немає нічого схожого. І це справді нагальна проблема, через що статистика одужання незмінна вже багато років – тридцять відсотків…
Радісною новиною стало те, що так само як і 12-ий Всеукраїнський Антинаркотичний Табір, 13-ий теж матиме повноцінну програму для рідних та близьких залежних. Досвід попереднього настільки сподобався їм, що, на щастя, з’явився попит на його повторення.
Це прекрасна практика в допомозі співзалежним. А також, перший крок для покращення якості лікування не лише залежних, а і їх рідних.
А ще, для Вас – повний запис семінару на нашій сторінці у facebook! Тож дивіться у деталях, як це було!