Сьогодні провели бесіду з Анною Красовською, зі спеціалістом у сфері психології, яка проводить терапії для тих,хто проходить реабілітацію на відділеннях київського регіону МАА. Анна професійний психотерапевт, магістр психології, лайф-коуч, нлп-майстер. Обговорювали тему причини виникнення залежності від психоактивних речовин. Поставили декілька запитання про залежну частину людини та отримали рекомендації для співзалежних рідних.

– Анна, хочу поцікавитися у тебе як у спеціаліста: як ти вважаєш, за яких причин безліч людей стають залежними?

– Я завжди вважаю, що у вживання або від чогось тікають, як правило, від реальності чи від проблем, які людина не може вирішити, або для того, щоб чогось собі додати. Мій досвід каже про те, що, як правило, якщо це наркотики, то молодь собі додає впевненості, безтурботності, легкості, а в алкоголі сміливості. Насправді, скільки людей, стільки і причин, але якщо узагальнити всю інформацію, яку я знаю, то перша причина – це звичка. У нас вся наша нація побудована на тому, що прийшли гості – випив, зустрівся з друзями – випив, як традиція. Друга причина – це сімейна система. Хтось зі значних фігур обов’язково показав приклад і ми цьому навчилися. Ми завжди у когось вчимося: ”Колись я навчився як тікати від проблеми”. Це можуть бути і друзі. Коли мені погано чи самотньо, я йду до компанії друзів і мені кажуть: ”Ну, ось зараз проковтнеш пігулку і самотності не буде”. Впливає і суспільство на формування залежності. Ну, і також схильність через спадковість.

–  Проблеми у сім’ї або з дитинства можуть стати причиною?

–  Так, авжеж. Одна з причин – це сімейна система, це єдиний організм. Це може бути генетично успадкована залежність або ж так дитина бере якісь патерни поведінки від своїх предків. Як правило, у сім’ї, де є залежна людина, якщо відслідкувати його сімейну систему, то там мама, тато, родичі, бабусі, дідусі, якісь значимі фігури теж мають якусь залежність.

–  Тож велика ймовірність, якщо один з батьків залежний, то дитина успадкує це?

– Так, ми ж народжуємося такими маленькими..і перший досвід, який ми отримуємо при народженні – це досвід наших батьків або у батьків ми вчимося. І втіканюю у вживання ми також вчимося. Що таке залежність, коли ми вчимося у батьків – це:

“Я тепер знаю як мама або тато вирішують проблеми, що свої проблеми можна вирішити за допомогою наркотиків або алкоголя. Тепер я це знаю і так умію”.

– Як ти вважаєш, стати залежним – це спосіб уникнути проблем та відповідальності?

– Залежність – це зазвичай або спосіб уникнення проблем або спосіб їх вирішення. Іноді психіка у залежності намагається знайти вихід, щоб вирішити певну проблему будь-якими способами, які мозок створює.

– Тобто таким чином виникає ілюзія?

–  Так. Я думаю, що якби психологи викладали з першого класу, я сумніваюсь, що було б настільки багато залежних людей. Справа в тому, що психологія вчить дивитися своїй проблемі в обличчя.

– Вживання може бути причиною тяжких відносин із рідними у дитинстві?

– Мій досвід каже про те, що відслідковується дуже тісний взаємозв’язок залежних людей та співзалежних відносин у сім’ї. І, як правило, одна зі значимих фігур (мама, тато, бабуся, дідусь) буде дуже владним. Тобто владна людина пригнічує дитину, не звертає уваги на його потреби, на його думки, на його рішення, тоді як дитина буде надалі себе відчувати невпевненою. У дитинстві моя клієнтка дуже хотіла бути як мама та сподобатися їй, і їй здавалося, що щоб вона не робила, вона зробила це неправильно і мама зробила би краще. Вона дуже невпевнена в собі. Зараз вона все ще вважає, що все робить неправильно. Задача психолога дати їй зрозуміти, що поки вона буде змагатися з кимось іншим,вона буде втрачати якусь частину себе. Потрібно допомогти ій повернути зацікавленість до самої себе і почати вивчати себе, і це теж про впевненість. Дуже часто серед підлітків відслідковується різні субкультури, вони намагаються бути частиною якоїсь системи, і це теж одна з причин вживання наркотиків. Плюс батьки, які постійно критикують: ”Ти не так це зробив, ти не зробив це якісно, треба зробити все ідеально”. Вони забирають у дітей право на помилку. Це все приводить до того, що люди стає дуже замкнутою та невпевненою, починає боятися взагалі почати щось робити, щоб її не критикували.

– А як тоді ти б порадила рідним правильно критикувати своїх дітей?

– Я б порадила батькам взагалі не критикувати своїх дітей. Закінчити накладати на дітей ті очікування, які вони хочуть, які діти мають бути і якими ми їх хочемо бачити. Я виховую свою дитину з таким посилом: ”Ти мені цікава і мені цікавий твій внутрішній світ”. Я часто у неї запитую: ”А щоб ти хотіла? А що б ти сказала?”. Я у неї формую свою власну думку. Я б порадила все ж таки вчити своїх дітей формувати власну думку і віддавати їм відповідальність за їх вчинки.

– Як би ти порадила діяти рідним, якщо їх родич вживає наркотики? Дуже часто вони беруть проблеми своїх дітей на себе.

– Так, це формування співзалежних відносин. Я б порадила рідним: прибирайте почуття провини. Що трапилось, те трапилось. За великим рахунком, це вибір людини, яка обрала залежність. Це бажання вирішити проблему таким от чином. Безумовно, батьки впливають на формування психіки особистості, але 100% провини батьків немає в тому, що людина вживає. Винні, як говорять, обидва.

До речі, дуже часто люди впадають у трикутник Карпмана: жертва-рятувальник-переслідувач. Залежного намагаються врятувати, він не рятується, тому що ще не усвідомлює, що залежний, або не хоче усвідомлювати, або не хоче бути врятованим, тоді рідні перетворюються у переслідувачів.

Станьте прикладом для своєї дитини, перестаньте вирішувати його проблеми за нього і віддайте йому відповідальність за його життя.

У залежного дуже часто зруйноване “Я”. Це називається субособистості. Коли людина починає вживати, у неї формується залежна частина, вона для чогось потрібна людині, вона теж несе свої скриті вигоди. Ця частина теж є для людини певним рятівником. Задача терапевта подружити субособистості людини. Спочатку залежну частину потрібно пізнати, зрозуміти для чого вона сформувалась, вона може захищати або додавати якісь якості. Тоді людина не тікає від цієї частини себе, а починає пізнавати її. Після інтегруємо частини, ми їх примирюємо. Тоді людина починає не боятися свою вживаючу частину, а з нею дружити, контролювати її. Я переконана, що якщо ми чогось боїмося, то обов’язково втікаємо від цього,ми не дивимось в обличчя своїм страхам. Коли ми перестаємо боятися, а починаємо вмикати інтерес до своєї частини і її усвідомлювати, тоді ми можемо її дуже добре контролювати та спільно працювати.

– Деякі сприймають свою проблему так, ніби виходу немає. Якої позиції слід дотримуватися?

– Я би поставила питання такій людині, яка думає, що виходу немає: чому тобі вигідно думати, що виходу немає? Тобто можна сказати, що це позиція жертви. Це маніпуляція іншими людьми, позиція “Зробіть усе за мене, візьміть на себе відповідальність за моє життя”. Вихід є завжди. Якщо ви кудись увійшли, то як мінімум один вихід є.